Зворушливі історії для підлітків і не тільки…

Якщо любите веселку, любіть і дощ. Якщо любите життя, любіть його в усіх проявах, не намагаючись обмежувати свій кругозір захисними мурами, бліндерами чи рожевими окулярами. Отож і з-поміж усього книжкового різноманіття не варто вишукувати лише веселе та радісне. Бо читання «лише веселого та радісного» рідко коли здатне принести насолоду, лише трохи підняти настрій. На щастя, книжки, що їх рекомендуємо у цій добірці, впливають не лише на настрій, а й так би мовити, на душу. Тож годі балакати, нумо читати!

Міст у Терабітію, Кетрін Патерсон

9+

«Будуйте мости, а не стіни» — для когось ця простенька фраза звучатиме як банальний заклик, а для когось вона може стати мудрою порадою, здатною змінити життя та врятувати зі скрути. Звісно, що таких порад головному герою знаменитого роману Кетрін Патерсон ніхто не давав. Та й ніяких мостів і тим паче ніяких фантастичних Терабітій у планах десятирічного Джесса Еронса не було. Фермерський хлопчина мріяв лишень про одне — стати найшвидшим бігуном у молодшій школі. Адже в такому разі ним захоплюватиметься не лише маленька сестричка, а й батьки, яким, здається, вже давно байдуже до своїх дітей, старші сестри, які тільки й роблять, що насміхаються з молодшого брата, однокласники, з-поміж яких Джессові так і не вдалося знайти собі друга, та й узагалі вся школа, все селище. Щоби ця перемога гарантована дісталася саме Джессові, щоранку, поки батьки та сестри сплять, хлопець тренується та потай бігає, перекидаючись кількома словами з коровою. І хтозна, можливо, він би й справді переміг, якби в його школі не з’явилася новенька — дівчинка на ім’я Леслі, яка з легкістю обходить його на змаганнях. Одначе ця своєрідна крадіжка не стає на заваді дружби між дещо закритим у собі хлопчиком-фермером, закоханим у малювання, і закоханою у книжки химерною дівчинкою з богемної родини інтелектуалів. Дружбі, у якій немає місця для стін, бо немає потреби захищатися чи щось приховувати. Дружбі, яка рятує, лікує, вчить не боятися, цінувати кожну мить, рухатися вперед і ніколи не опускати рук. Дріжбі, завдяки якій хочеться ставати кращою людиною: доброю, щирою, цілеспрямованою та мудрою.

Захоплива й незмінно актуальна, зворушлива та прониклива, написано просто та легко, філософська та глибока, ця фантастична історія є безперечним мастрідом і для дітей, і для підлітків, і для дорослих. Вона розгортається на межі фантастичного та реалістичного й сама нагадує своєрідний місточок, стоячи на якому можна побачити, проаналізувати й осмислити всі вади та чари обох світів. І хоча нічого надзвичайного у сюжеті немає, — двійко самотніх дітей, яким не вистачає розуміння, прийняття, тепла та любові в реальному світі, знаходять одне в одному споріднену душу і вже разом знаходять прихисток у вигаданій Терабітії, — ця книжка обов’язково запам’ятається та лишить по собі слід. І зовсім не тому, що авторка використає безпрограшний прийом і доповнить свою історію трагедією, а тому, що не приховуватиме від читачів правди життя, не повчатиме та не даватиме готових відповідей. Бо ж не у відповідях щастя, а у пошуках, чи не так?

 Містраль, Анджела Нанетті

13+

Чи не усі тексти італійської авторки Анджели Нанетті мають одну особливу суперсилу: вони здатні вже з перших сторінок занурити читача… ні, не у вир подій, а в особливу атмосферу, у світ чуттєвості та настроєвості, приємної меланхолії та хвильних переживань. Світ маленький, затишний, майже герметичний і водночас — сповнений смислів, секретів і небезпек, куди ж бо без них? Власне, саме герметичність художнього світу і відіграє ключову роль у повісті «Містраль», адже чи не всі події книги відбуваються на малесенькому острові, королем якого і є головний герой, хлопець на ім’я Містраль. Своє незвичне ім’я хлопчина успадковує від сильного і стрімкого північно-західного вітру, а острів — від свого батька Сіско, сина доглядача маяка, який одного дня трагічно помер на стрімчаку. Певна річ, що насправді острівець не належить Містралевій родині — їх загалом легше назвати бідними, ніж заможними, але хіба це має значення, коли крім них у такий собі острівній самоізоляції ніхто не наважується жити. Хіба такі дрібниці мають значення, коли у вашому розпорядженні безкрає море? Відповідь на це запитання для різних читачів повісті буде різна. І не лише вона.

Острів’янин — це той, хто створений наполовину з води і наполовину з землі, тому й не здатен витримати довго ні вглибині суходолу, ні у відкритому морі, адже, щоб бути щасливим, потребує їх обидвох.

Як і годиться справжньому королю, Містраль присвячує чимало часу дослідженню та вивчення свого королівства. Як і Маленький Принц зі знаменитої казкової повісті Екзюпері — дбає та піклується про свої володіння. Як головний герой роману Бєляєва «Людина-амфібія» — тішить читачів романтизмом, який у більш звичному та близькому для нас художньому світі виглядав би геть не так органічно. Певно, ви вже здогадалися, що сюжет повісті розгортається внаслідок невеличких зіткнень цього маленького Містралевого королівства з великим і широким світом, який зачаровує та лякає, дивує та бентежить, закохує та розбиває серце на дрібні друзочки. Зіткнень, під час яких Містарю доведеться робити вибір і відповідати на запитання, що їх ставлять собі усі діти, підлітки та час до часу навіть дорослі: «Хто я є?», «Ким я хочу бути?», «Що для мене важливо?», «Чого я прагну?», «Чого боюся?»… Якщо коротко, то вся Містралева історія — це історія пошуків відповідей, пошуків орієнтирів і цілей, пошуків «свого» у світі та себе у світі. Іншими словами — історія дорослішання. Але історія напрочуд зворушлива, медитативна та морська — із солонуватим запахом моря та криком чайок.

Поклик монстра, Патрік Несс, Джим Кей

11+

І знову мастрід для шанувальників справді якісного, красивого, глибокого та сильного дитліту. Дитліту, що його варто було б вивчати у межах шкільної програми, оскільки він здатен зачепити за живе навіть тих, хто надає перевагу фільмам, а не книжкам. «Поклик монстра» — не просто прочитується за один раз, а буквально проживається та стає одним зі шматочків особистого досвіду. Досвіду складного, але просто необхідного для того, щоби дорослішати, щоби вміти повноцінно відчувати життя.

Покладена в основу роману історія – це  холодна та похмура, як і чорно-білі ілюстрації Джима Кея, що вишукано доповнюють текст Патріка Несса, розповідь про тринадцятирічного хлопчика Конора, який живе з хворою на рак мамою. Історія про хлопчика, який готується до неминучого та найболючішого, до смерті найближчої у світі людини. Але йдеться тут не стільки про неминучий біль, скільки про очікування на нього. Тому, перш за все, історія Конора — це історія про страх. Про страх різний. Про звичайний, який з’являється, коли нам здається, що в темряві кімнати ховаються злодій, а під ліжком зачаїлися чудовиська. І про страх, що приходить не ззовні, а зсередини, який робить тебе самотнім і розгубленим, безпомічним, агресивним і злим. І якщо першому страхові Конор, як і багато хто у віці дванадцяти-тринадцяти років, уже навчився дивитися просто у вічі (тому, коли однієї ночі із великого дерева за його вікном раптом виростає «справжній, справжнісінький монстр», він майже не лякається), то другий змушує Конора вибудовувати навколо себе захисний мур, не дозволяє прийняти допомогу ні від єдиної подруги Лілі, ні від рідної бабусі та батька, ні від мами, змушує мовчати та закриватися, бігти та ховатися. Та хіба можна втекти від самого себе?

Достатньо хоробрий для розмов із велетенським страшним монстром, Конор усе ще не має вдосталь сміливості, щоби зазирнути в самого себе. Проте, залишатись наодинці зі своїми страхами він теж не має сил, тому на поміч хлопчику приходить той самий «справжній, справжнісінький» монстр. Зрештою фантастичний монстр стає для Конора значно реальнішим за його однокласників, або бабусю, а його казкові розповіді справді допомагають хлопцю розібратись у своїх страхах, а головне — підготуватися до зустрічі з правдою. Адже лише навчившись спілкуватися зі своїми монстрами, можна навчитися з ними жити.