П’ять смішних книжок для дітей

Людство має ще багато нерозв’язаних загадок: ми не знаємо, чи є десь у всесвіті розумне життя, окрім нашої планети, як міг би працювати вічний двигун, куди зникають пари до наших шкарпеток. Можливо, колись людям вдасться розгадати ці загадки. А поки ми не маємо готових відповідей, можемо фантазувати, вигадувати власні розв’язки та, звичайно, жартувати на усі ці теми. У цій добірці ми розповімо про п’ять смішних фантастичних книжок — про зниклі та самотні непарні шкарпетки; про прибульця з космосу; вередливий настрій, що з’являється нізвідки; та про історії, які не мають закінчення.

Ліга непарних шкарпеток , Галина Вдовиченко

6+

У книзі Галини Вдовиченко «Ліга непарних шкарпеток» немає відповіді на те, що відбувається зі зниклими шкарпетками. Вона про інше — про одиноких шкарпеток, що втратили свої пари, а разом із ними шанс бути потрібними людям, ходити з ними на роботу, на прогулянку, чи виходити до найближчого магазину.

Непарні шкарпетки живуть у нижній шухляді шафи і знають, що рано чи пізно, якщо не знайдеться їхня пара, потраплять до сміттєвого відра. Невесела доля. Та шкарпетки не впадають у відчай, вони об’єднуються у Лігу непарних шкарпеток, допомагають одна одній, розігрують театральні вистави, грають у футбол і навіть витягують із халепки бешкетника-кота.

«Ліга непарних шкарпеток» — це добра історія про дружбу, чуйність і силу спільної роботи. Пригоди шкарпеток описані так яскраво та динамічно, що увага читачів не втрачається ні на мить впродовж усієї історії. Ми розчулено спостерігаємо за обіймами щасливих шкарпеток, які знайшли свою пару; співчуваємо вишуканій колись Панчішці, що тепер стала звичайнісіньким мішком для цибулі; радіємо неймовірному успіху Спортсмена, якому майже вдалося стати лікарем; сміємося з дружнього кепкування шкарпеток — «Коли нарешті дірку зашиєш?». І дарма, що персонажі книжки — не живі істоти, а лише шкарпетки.

Дотепні «шкарпетні» слова, які усі розуміють і без перекладача, додають гумору та особливої атмосфери в спілкування цієї невгамовної компанії.

— … Я ж вас, шкарповдури, охороняю! Відходити тільки за моїм сигналом!

— Тепер ти, — регоче Лівий. — Чи як?.. Зіжмакавсь?

— Сам ти зіжмакавсь!

Про людей у книзі згадується дуже мало. Вони обирають, у якій парі шкарпеток сьогодні підуть з дому, можуть викидати шкарпетки, можуть використовувати їх не за призначенням — як мішок, ганчірку чи як грілку при застуді. Зазвичай людей немає вдома, або вони зайняті своїми справами і навіть не здогадуються про те, що відбувається з їхніми шкарпетками. Саме тому в «Лізі непарних шкарпеток» читач впізнає себе і свої емоції саме в персонажах-шкарпетках, хвилюється за них, радіє, співчуває, вболіває.

Уперше книжка була видана у 2012 році у видавництві «Клуб сімейного дозвілля». В тому ж році «Ліга…» отримала відзнаку — першу премію в конкурсі «Коронація слова». А у 2019 році книжка знову побачила світ, вже у ВСЛ, з новими ілюстраціями Арсена Данікяна.

Художнику Арсену Данікяну також чудово вдалося «олюднити» шкарпетки, показати їхні емоції. Щоправда, є у «Ліги непарних шкарпеток» і своя «побічна дія» — прочитавши цю книжку з дітьми, буде складно вмовити їх викинути непарну чи подерту шкарпетку.

Неймовірні пригоди десятьох шкарпеток 

(чотирьох правих і шістьох лівих), Юстина Беднарек

6+

Польська письменниця Юстина Беднарек у книзі «Неймовірні пригоди десятьох шкарпеток (чотирьох правих і шістьох лівих)» усе-таки розібралася з таємницею зниклих шкарпеток і розповіла десять історій, що трапилися з шкарпетками, які обрали життя на волі.

Шкарпетки з цієї книжки потрапляють у «великий світ» крізь дірку в підлозі під пральною машиною. «Хіба це товариство для мене?» — скаржиться вишукана шовкова шкарпетка, відсуваючись від несвіжої футболки, що розповідає дурні анекдоти. «…Сама вирішуватиму свою долю!», — заявляє енергійна синя. «… Тікаймо звідси, нічого доброго на нас тут не чекає», – вмовляє сестричку маленька смугаста шкарпетка. Кожна шкарпетка має свою причину, щоби покинути кошик із брудною білизною — рятує своє життя, тікає від образ, чи просто шукає пригоди і нове життя. Вихід з квартири для них один, а далі кожна із шкарпеток знаходить своє місце у житті: хтось стає кінозіркою, а хтось детективом, хтось усиновлює малих мишенят, а хтось гріє ногу безхатьку.

Пригоди шкарпеток дуже різні — смішні, іронічні, зворушливі, але усі цікаві та оптимістичні. Кожна зі шкарпеток, що наважилася вибратися з кошика із брудною білизною, врешті-решт знаходить своє щастя.

У книжці Юстини Беднарек шкарпетки, як і люди, мають різні характери — бувають лагідні і привітні, а бувають трохи кусючі. Вдача кожної шкарпетки особлива, але вона допомагає знайти своє місце у житті.

Усі пригоди з книжки написані як окремі казочки, майже не пов’язані між собою. Їх можна читати по одній чи по декілька в день, у довільному порядку. Найбільше в «Неймовірних пригодах десятьох шкарпеток (чотирьох правих і шістьох лівих)» дітям подобається легкий динамічний текст, дотепні жарти та цікаві яскраві малюнки Даніеля де Лятура.

Жахасько та інші ко(с)мічні оповідки, Ґжеґож Касдепке

6+

Щодо розумного життя у всесвіті, то, якщо вірити книжці Ґжеґожа Касдепке «Жахасько та інші ко(с)мічні оповідки», воно таки існує.

«Я хотів би провести канікули на якійсь дикій, примітивній планеті, бажано в сім’ї тубільців», — розповідає Жахасько, коли з’являється з поштової посилки. Саме такою бачать нашу Землю на його планеті. Хоч умови життя на нашій планеті «досить примітивні», прибулець сподівається, що час своєї короткої відпустки — усього два роки — зможе тут протриматися. Жахасько знайомить землян із дивовижними винаходами, які є на його планеті: притиканцями до гри в босоручки, завдяки яким можна на певний час розділити себе самого на  кільканадцять осіб; надувними повіянцями, що допомагають мандрувати на недалекі планети; загадковими рожевопичками та із своїми дивними уміннями і смаками. Звісно, що поява прибульця у звичайному багатоквартирному будинку та його посилки з чудернацькими речами викликають подив і багато кумедних ситуацій.

Історії про Жахаська варто читати дітям разом з дорослими, бо частину жартів автор книжки адресує саме дорослим читачам. Мабуть, не усі діти зрозуміють, чому мама Майї та Філіпа страшенно гнівається, коли Жахасько оживляє і будить оголену пані з картини в батьківській спальні, або чому День праці (першого травня) автор називає святом гриля. Хоч ці жарти і не дитячі, та вони можуть стати хорошою нагодою поговорити з дітьми на «дорослі теми», пояснити щось із того, що ми давно збиралися, але не знали як почати розмову.

Ілюстрації Артура Ґулевича чудово передають настрій і атмосферу історій — вони такі ж яскраві, веселі та трохи абсурдні, як і тексти «ко(с)мічних оповідок».

Вередливий настрій Іполита Собакевича, 

Роксана Єнджієвська-Врубель

7+

Науковці стверджують, що енергія не може виникати «ні з чого», а потім безслідно зникати. Та все-таки є речі, які можуть з’являтися нізвідки — наприклад, сумний чи ображений настрій. Польська письменниця Роксана Єнджієвська-Врубель у книжці «Вередливий настрій Іполита Собакевича» переконливо показує, як це зазвичай відбувається.

Іполит Собакевич — це такса «в самому розквіті сил», саме з ним відбуваються усі вісім історій, описаних в книжці. Іполит не їде в далекі мандрівки, не рятується від ворогів і не бореться із стихіями — усі події відбуваються вдома, але вони переповнені емоціями.

Безкінечні казки, Ольга Голубєва

6+

Нерозгадані загадки, недорозказані історії можуть бути цікавими саме тим, що змушують нас замислитися — а яка відгадка могла би тут бути, чи як могла б закінчитися ця дивна казка? У книжці Ольги Голубєвої «Безкінечні казки» є десять саме таких, недорозказаних історій. Кожна казка має три різні закінчення, читачі можуть обрати кінець казки, який їм найбільше подобається, і вигадати власне, четверте закінчення. Кожну історію авторка обриває у найцікавішому місці, коли читачам аж нетерпиться дізнатися — що ж було далі. Такий незвичний формат книжки справді працює, дає можливість пофантазувати, стати співтворцем казки. Коли ми читали цю книжку з дітьми, їм спочатку не сподобалося, що цікава історія несподівано обривається, а кожне із закінчень — дуже коротке і більше нагадує «заготовку», ніж повноцінне продовження історії. Після другої казки ми зрозуміли, що краще спочатку придумувати власне закінчення, а вже далі читати ті, які пропонує авторка. Для того, щоб вигадати власне закінчення, не достатньо просто слухати історію, треба повірити в неї, перейнятися її настроєм, ритмом, гумором, — і це справді цікаво.

Сюжети усіх казок несподівані і нелогічні. В казці про бабусину аптечку тато, мама і Кирилко випивають незвичні пігулки — «для спокою нервів», «для краси», «для гарного настрою». Та окрім спокійних нервів, краси та гарного настрою, у них ще з’являються заячі вуха, пав’ячі пера та хвіст. В історії про собачку Елоїзу головна проблема полягає в тому, що ця елегантна собачка забагато говорить по телефону, і було б добре якось делікатно її від цього відучити. А в казці про Колю Каструлькіна хлопчик несподівано випливає з ванни у відкрите море. У «Безкінечних казках» усе навпаки  — злодій біжить за сторожем, заєць ловить вовка, а коли корабель тоне, до нього першими біжать щури.

Та саме ця абсурдність подій дозволяє дітям будувати продовження історії не «правильно» чи «переконливо», а просто дати волю своїй уяві і вигадувати далі, що дивовижніше — то цікавіше.

Чорно-білі ілюстрації Ганни Осадко лаконічні й дуже виразні. А «бульбашки» з окремими репліками персонажів, як у коміксах, роблять текст «живим» і легким.